33. Яким розміром написані «Іліада» та «Одіссея»?

Гекзаметр ("шестимірник”) – найдревніший античний вірш (виник у другому тисячолітті до н.е., художньо оформлений вже у Гомера), в його основі – чергування довгих і коротких складів.

34. Етична концепція Гомера у поемах.

35. Естетична концепція Гомера у поемах.

36. Які є види класичної лірики?

Декламаційна і пісенна

Терміном лірика позначають також певний віршовий твір або сукупність творів, що відповідають високим естетичним критеріям, переважно невеликих за обсягом, але містких за полісемантичним змістом, окреслюваних своїми формотворчими гранями у багатьох жанрах (балада, елегія, епістола, ідилія, етюд, монолог, мадригал тощо).

37. Назвати поетів декламаційної лірики.

Тіртей,Солон Афінський, Мімнерм, !Архілох!

38. Назвати поетів мелосу.

Алкман, Алкей, Сапфо

39. Основні версії походження грецької трагедії.

Саме слово «трагедія» буквально означає  або «пісня цапів», або «пісня про цапів»(tragos-цап і  ode-пісня).

Налічуються 4 основні версії походження трагедії:

1.      Трагедія походить з народних свят на честь бога родючості й виноградарства Діоніса.

2.      Походження трагедії повязане з народними святами на честь богині родючості і хліборобства Деметри, культ якої щорічно відзначався у місті Елевсін.

3.      Трагедія походить з надзвичайно поширеного культу героїв, які глибоко шанувалися еллінами і вважалися засновниками різних міст.Святкування їхніх культів також передбачало виконання якихось ритуальних сцен і танців.

4.      Виникнення трагедії повязане з суворим культом померлих, відправа якого супроводжувалася «заупокійними плачами»-френами, що перейшли в трагедію.Вона закінчувалася як правило, спільним плачем хору й акторів, що називався «комосом»(ударами в груди-виразом скорботи)

40. Будова античного театру і значення театру в житті греків.

Давньогрецький театр складався з 3 основних частин: орхестри, скени і театрону. Найдавнішою театральною будівлею у Греції є Театр Діоніса в Афінах кінця 6 століття до н. е.

Вже в ранній час театр займав важливе місце у громадському житті греків. Значення театру особливо зросло в період розквіту полісної демократії (5 століття до н. е.). Творчість великих драматургів Есхіла, Софокла, Евріпіда, Аристофана відобразила найважливіші сторони суспільного, політичного і духовного життя стародавніх греків і створила театр досконалої художньої форми. Загальнонародний характер давньогрецького театру визначив особливості організації театральних вистав та облаштування будівлі.

Організацію вистав брала на себе держава в особі посадових осіб — архонтів. Витрати на утримання та навчання хору несли як почесний громадський обов'язок багаті громадяни, які одержували назву хорегів. Вистави давалися на святах на честь Діоніса [Малих, або Сільських, Діонісіях (у грудні — січні за григоріанським календарем); Ленеях (у січні — лютому); Великих, або Міських Діонісіях (у березні — квітні) і носили характер змагання. Кожен з трьох конкуруючих драматургів виступав з тетралогією, що складалася з трьох трагедій і однієї сатиричної драми.

У давньогрецькому театрі жіночі ролі виконувалися чоловіками. Один і той же актор грав кілька ролей, від нього вимагалося вміння не тільки добре читати вірші і п'єси, але також співати і танцювати. Грецькі актори надягали на обличчя маски, що змінювались у різних ролях і навіть під час виконання однієї ролі. Щоб збільшити зріст, актори трагедії носили котурни — особливе взуття на високій підошві.

41. Структура грецької трагедії.

Структура греческой трагедии

Трагедии начинались пародом – песнью хора, идущего по орхестре. Предводитель хора – корифей. В позднейшее время он сменился прологом (завязка) – это все до первой песни хора, обычно рассказ, экспозиция. Потом шел стасим – песнь стоячего хора. Затем эписодий – появлялся протагонист. Потом шло чередование стасимов и эписодиев. Эписодий заканчивался комосом – совместной песнью героя и хора. Вся трагедия заканчивается эксодом (уход хора) – песнью вообще всех.

42. Основний конфлікт  трагедії «Прометей прикутий».

Особливий успіх у сучасників Есхіла мала його трагедія Прикутий Прометей. Гордість за звитяжну Грецію перетворилася в Есхіла в гордість за людину. Образ тіраноненавістніка, борця за щастя і культуру людства Есхіл увічнив в образі Прометея.

Прометей був покараний Зевсом за те, що, прагнучи врятувати від загибелі людський рід, викрав у нього вогонь і передав його людям. Прометей навчив їх мистецтвам і ремеслам: будувати житла і кораблі, приручати тварин, розпізнавати лікарські рослини, дав їм науку чисел і грамоту. За це Зевс жорстоко покарав титану: Прометея прикували до скелі в горах Кавказу. Кожен день прилітає до нього орел і клює його печінку. Печінка Прометея знову виростає, орел знову її клює. Прометей приречений на вічні муки, тому що він бог, а боги безсмертні. Крики й стогони Прометея несамовито, але титан не зламаний і у відповідь посланнику Зевса, Гермесу, який загрожує йому новими муками, Прометей гордо заявляє:

Знай добре, що я б не проміняв

Своїх скорбот на рабське служіння,

Мені краще бути прикутим до скелі,

Чим вірним бути прислужником Зевеса.

Прометей відмовляється від пропозиції Зевса дати йому свободу в обмін на смирення.

Есхіл виходить за рамки міфу і поглиблює конфлікт. Прометей, як стає зрозуміло з його знаменитого монологу, не тільки подарував людям вогонь, але і винайшов багато наук і ремесла. Прометей стає символом людського прогресу. А тиран Зевс - символом незвіданих сил природи, яка ревниво оберігає свої таємниці. Ще один інтригуючий момент підсилює драматизм ситуації: Прометей теж володіє таємницею, яку Зевсу у що б то не стало потрібно довідатися.

Прометей знає, що Зевса чекає падіння тоді, коли в нього народиться син від морської богині Фетіди. Глядачів і читачів цікавить, чи втримається Прометей перед погрозами Зевса і збереже таємницю.

Греки дуже цінували свої демократичні порядки і тому сприймали конфлікт Зевса і Прометея як символічне засудження єдиновладдя. Зевс - нікому не підзвітний, суворий цар, тому його самоуправство не знає кордонів. Греки критикували Зевса тому, що боги не були для них зразком поведінки і справедливості. Вони їх дуже боялися, влаштовували свята на їх честь, приносили їм жертви, але їх можна було критикувати, тому що вище богів були Рок та три страшні Мойри, що стежили за невідворотним ходом долі.

Допитливий Прометей уособлює людський розум і всесвітній прогрес. Він сперечається з Зевсом і його помічниками Гермесом, Гефестом, Силою, Владою, старим Океаном, які є уособленням відсталості, пристосуванства, невігластва і жорстокості звичаїв.

В окремих уривках і фрагментах зберігся Прометей розкутий, з якого ми дізнаємося, що Геракл за порадою Фетіди убив орла і звільнив Прометея. Прометей розкрив Зевсу таємницю, за що Зевс пообіцяв Прометею вічну славу в Афінах. Таке несподіване і розчаровує примирення стане зрозумілим читачеві, якщо він дізнається, що між дією прикувати Прометея і Прометея розкутого повинно було пройти тридцять років. Пом'якшав Зевс, поступився Прометей, з часом перемогла так необхідна світу гармонія.

Не все у світі статично, все з часом змінюється, але образ Прометея буде завжди перед нашими очима. Образ людини, який думав не про себе, - безсмертний бога, а про майбутнє людей. І як Прометей появою наук і ремесел рухав прогрес людства вперед, так і інші люди, якщо б робили так само самовіддано, як він, підняли б людські відносини на недосяжну висоту.

43. Назвіть персонажів  трагедії «Прометей прикутий».

Зевс, Прометей, богиня  Фетіда

Допитливий Прометей уособлює людський розум і всесвітній прогрес. Він сперечається з Зевсом і його помічниками Гермесом, Гефестом, Силою, Владою, старим Океаном, які є уособленням відсталості, пристосуванства, невігластва і жорстокості звичаїв.

В окремих уривках і фрагментах зберігся Прометей розкутий, з якого ми дізнаємося, що Геракл за порадою Фетіди убив орла і звільнив Прометея. Прометей розкрив Зевсу таємницю, за що Зевс пообіцяв Прометею вічну славу в Афінах. Таке несподіване і розчаровує примирення стане зрозумілим читачеві, якщо він дізнається, що між дією прикувати Прометея і Прометея розкутого повинно було пройти тридцять років. Пом'якшав Зевс, поступився Прометей, з часом перемогла так необхідна світу гармонія.

44. Нововведення Есхіла в театральне мистецтво.

Есхіл (525-456 рр. до н.е.) В трагедії до Есхіла було ще дуже мало дії. Есхіл, автор героїко-патріотичних, піднімаючих великі історичні і релігійно-філософські теми творів, ввів 2-го актора, відкривши цим можливість більш глибокої розробки трагічного конфлікту і посилення дієвої сторони театрального уявлення. Введення 2-го актора повело за собою і розвиток діалогу, який в старій трагедії мав лише зачатковий характер. Есхіл сам був головним виконавцем в своїх трагедіях, які вимагали від актора мистецтва створення титанічних монолітно-героїчних образів. Хор в Есхіла, що складався з 12 чоловік, був справжньою дійовою особою. В його ранніх трагедіях хорові партії складають більше половини п’єси, в більш пізніх – хор грає вже значно меншу роль. Постановки Есхіла відрізнялися великою пишнотою і включали деякі зорові ефекти (урочисті в’їзди на колісницях, процесії та інше). При Есхілі визначилася класична форма будови трагедії і порядок трагічного уявлення.

45. Нововведення Софокла у жанр трагедії.

Партія хору в грецькій драмі спочатку була провідною. Драма ще не

відірвалась від епічної та ліричної поезії - хор розповідав про події,

оплакував нещастя, радів із перемог. Поступово драма ( по-грецькому "

дія” ) стає власне драмою. Але хор залишається обов’язковим персонажем

грецького театру. Він коментує те, що відбувається на сцені, це рупор

ідей автора, втілення народної думки. У трагедії хор зображав найчастіше

народ. Пізніше значення партії хору в грецькій драмі зменшується й

головними дійовими особами стають актори. 

Спочатку актор – це той, хто відповідає хору, а згодом – той, хто діє. В

одній виставі актор міг бути  богом, служницею, могутнім царем і

тендітною дівчиною( жіночі ролі в грецькому театрі виконували чоловіки).

У давньогрецькому театрі всі головні ролі за традицією виконував автор.

Софокл перший відступив від цього звичаю, бо втратив голос.

Софоклівське реформування грецької трагедії

Софокл завешив розпочату Есхілом реформу класичної грецької трагедії.

Він значно послабив роль хору в трагедії, ввів третього актора й домігся

помітної  індивідуалізації характерів. Кожного його героя, на відміну

від епічно цілісних "богоподібних" персонажів Есхіла, наділено

суперечливими рисами характеру й складними душевними переживаннями.

и рисами характеру й складними душевними переживаннями.

Водночас це сильні особистості, які не знають внутрішніх хитань, здатні

на героїчні вчинки й рішучі дії. 

Суттєвим є й те, що Софокл ввів новий принцип розвитку драми - явище

перипетії - крутий поворот дії до протилежного: від радощів до горя, від

величі до нікчемності тощо. Із цим пов’язане в нього часте звернення до

контрасту, протиставлення події і характерів. 

Софокл охоче використовував засіб трагічної іронії для з’ясування

докорінної різниці між задумом і виконанням, бажаним і дійсним. 

Трагедії Софокла - гармонійні і цілісні, композиція в них струнка й

проста, усі частини співвіднесенні, скрізь відчувається почуття міри. 

До найзнаменитіших та найдовершеніших творів Софокла належать 

"Едип-цар", "Антігона", написані на матеріалі популярного у Давній

Греції фіванського циклу міфологічних переказів. 

46. Основні конфлікти трагедій Софокла «Антігона»(«Едіп-цар»).

У трагедії "Едип-цар" Софокл традиційно використав міфологічний сюжет.

Міф розповідає про знайду, який став царем, а в кінці життя довідався ,

що вбив свого батька і був чоловіком своєї матері.

Сюжет и конфликт трагедии Софокла "Эдип-царь"

Оставаясь верным основным линиям гомеровского мифа, Софокл подвергает его тончайшей психологической разработке, причем, сохраняя подробности(известные не по Гомеру) роковой судьбы Лая и его потомства, делает свое произведение вовсе не "трагедией рока", а подлинной человеческой драмой с глубокими конфликтами между Эдипом и Креонтом, Эдипом и Тиресием, с полным жизненной правды изображением переживаний действующих лиц.

Соблюдая правила построения греческой трагедии, Софокл использует это построение так, что все события развертываются естественно и правдиво. Из мифа об Эдипе,который известен не только по "Одиссее", но и по другим ант. источникам, Софокл взял для своей трагедии следующие основные события: 1) спасение обреченного на гибель младенца Эдипа 2)уход Эдипа из Коринфа 3) убийство Эдипом Лая 4)разгадка Эдипом загадки Сфинкса 5) провоглашение Эдипа царем Фив и женитьба на Иокасте 6) раскрытие преступлений Эдипа 7) гибель Иокасты.

Если ограничиться только этими моментами, то драматическое действие окажется основанным только на роковой судьбе Эдипа, но никакой психологической трагедии( не считая отчаяния Эдипа и Иокасты) не получится. Софокл же осложняет мифологическую канву разработкой таких моментов, которые помогают ему отодвинуть на задний план роковую судьбу его героя и дают возможность обратить мифологический сюжет в подлинную человеческую драму, где на первом месте стоят внутренние психологические конфликты и проблемы общественно - политические. В этом и заключается основное и глубокое содержание как "Эдипа - царя", так и "Антигоны". Переживания Иокасты дают Софоклу широкое поле для изображения женского характера во всей его сложности. Об этом можно судить и по оюразам Антигоны и Электры, и по образам Исмены. Образом прорицателя Тиресия Софокл пользуется для изображени конфликта, возникающего из столкновения житейских норм с нормами религиозными(диалог между Эдипом и Тиресием).В "Э.-ц." Софокл изображает главным образом личную борьбу Эдипа с враждебными ему силами, оличетворяемыми в его сознании Креонтом и Тиресием. Оба они в изображении Софокла формально правы: прав и Тиресий, которому открыты преступления Эдипа,прав и Креонт, напрасно подозреваемый в стремлении к царской власти и укоряющий Эдипа в его самоуверенности и самомнении, но сочувствие вызывает только Эдип, который принимает все меры к раскрытию неведомого виновника убийства Лая и трагизм положения которого заключается в том, что, разыскивая преступника, он мало - помалу узнает, что это преступник - он сам.

Это узнание и своего происхождения от Лая и Иокасты и тайна убийства Лая не только открывает Эдипу весь ужас его судьбы, но и приводит к сознанию его собственной виновности. И вот Эдип, не дожидаясь никакой кары свыше, сам выносит себе приговор и сам ослепляет себя и обрекает на изгнание из Фив. В этом приговоре самому себе, сопровождаемом просьбой к Креонту:

                О, изгони меня скорей - туда,

                Где б не слыхал людского я привета, -

заключается глубокий смысл : человек сам должен отвечать за свои поступки и собственное сомосознание ставить выше решений богов; смертны, по мнению Софокла, тем и превосходят бессмертных и безмятежных богов, что их жизнь проходит в постоянной борьбе, в стремлении преодолеть любые препятствия.

47. Назвіть персонажів трагедії Софокла «Антігона»(«Едіп-цар»).

Сестри Антігона та Ісмена, Цар Креонт, син Креонта Гемон,дружина Креонта Еврідіка,загинувші в смертельному двобої брати Етеокл і Полінік

48. Нововведення Еврипіда у жанр трагедії.

У першу чергу Еврипід уславився своїми жіночими персонажами, наділивши їх глибоким психологізмом, життєвою мудрістю, вмінням любити і ненавидіти, жертвувати собою і жорстоко мстити за свої образи. Не випадково його вважають засновником жанру соціально-побутової драми, або «слізної» драми.