Діана, графиня де Бельфор, пізнього вечора зайшовши до зали свого неаполітанського палацу, бачить там двох закутаних в плащі чоловіків, які після її появи поспішно ховаються. Заінтригована і розгнівана, Діана велить покликати дворецького, але той виправдовує свою непоінформованість тим, що раніше ліг спати. Тут повертається один із слуг, Фабьо, якого Діана посилала навздогін за винуватцями переполоху, і каже, що один з незваних гостей, коли той, збігаючи сходами, запустив в світильник капелюхом. Діана підозрює, що то був один із її залишених шанувальників, який підкупив прислугу, та побоюючись розголосу, яка, відповідно до поглядів XVII в., викликала на її будинок лихої слави, велить негайно розбудити і надіслати до неї усіх своїх жінок. Після суворого допиту, учиненого камеристкам, вкрай незадоволена тим що відбувається, але приховуючи свої почуття, графині вдається з'ясувати, що таємничий відвідувач — її секретар Теодоро, закоханий у камеристку Марселу і приходивший до неї на побачення. Хоча Марсела і побоюється гніву господині, вона зізнається, що  любить Теодоро, й під тиском графині переказує зміст компліментів, якими обдаровує її коханий. Дізнавшись, що Марсела і Теодоро хотіли б одружитися, Діана пропонує допомогти молоді, оскільки до Марсели вона дуже прив'язана, а Теодоро виріс у домі графині і вона була про нього хорошої  думки. Проте, залишившись одна, Діана змушена зізнатися сама собі, що краса , розум і увічливість Теодоро їй небайдужі і, він був шляхетного роду, вона не встояла перед достоїнствами молодої людини. Діана намагається придушити у собі недобрі заздрісні почуття, проте мрії про Теодоро вже оселилися у її сердце.

Тем часом Теодоро та її вірний слуга Трістан обговорюють події минулої ночі. Переляканий секретар боїться бути вигнаним з дому за власний роман з камеристкою, і Трістан подає йому мудру пораду забути кохану: ділячись власним життєвим досвідом, він пропонує хазяїну частіше думати скоріш про її недоліки. Проте Теодоро геть не бачить у Марселі будь-яких вад. У народних убранях входить Діана й звертається до Теодоро з проханням скласти чернетку листа одній її подрузі, пропонуючи за зразок кілька рядків, накреслених самої графинею. Сенс послання полягає у роздумах у тому, можна чи / «запалитися пристрастю, / бачачи пристрасть чужу, / і ревнувати, / ще покохавши». Графиня розповідає Теодоро історію взаємин своєї подруги , у якій легко вгадуються її відносини з своїм секретарем.

Поки Теодоро пише свій варіант листа, Діана намагається вивідати у Трістана, як проводить вільний час його господар, хто, і наскільки той захоплений. Розмову цю перериває прихід маркіза Рікардо, давнього закоханого графині, котрий марно домагається її руки. Але й цього разу чарівна графиня спритно йде від прямої відповіді, пославшись на затруднення вибору між маркізом Рікардо і графом Федеріко, іншим  із своїх вірних шанувальником. Тим часом Теодоро склав любовне послання для вигаданої подруги графині, яке, з погляду Діани, набагато ліпше її власного варіанту. Порівнюючи їх, графиня виявляє невластиву їй палкість, і це наводить Теодоро на думку, що Діана закохана до нього. Залишившись сам, він кілька днів мучиться сумнівами, але поступово переймається упевненістю у цьому, що є предметом пристрасті своєї господині, і готовий запитати в неї, але з'являється Марсела, радісно повідомляючи своєму коханому, що графиня обіцяла їх одружити. Ілюзії Теодоро миттєво розсипаються. Несподівано ввійшовша Діана захоплює Марселу і Теодоро в обіймах одне одного, але  у відповідь  на подяку молодої людини за великодушне рішення назустріч почуттю двох закоханих графиня роздратовано наказує камеристці побути за гратами, ніж подавати поганого прикладу іншим служницям. Залишившись віч-на-віч із Теодоро, Діана запитує свого секретаря,  чи справді він має намір женитися, і, почувши, що його ціль — догоджати бажанням графині, що він цілком міг би уникнути Марсели, Діана чітко дає зрозуміти Теодоро, що  любить його й що лише станові забобони заважають з'єднанню їх судеб.

Мрії заносять Теодоро високо: він вже бачить себе чоловіком графині, і любовна записка Марсели  не просто залишає його байдужим, а дратує. Особливо зачіпає молоду людину, що недавня кохана називає його вже «своїм чоловіком». Це роздратування обрушується на саму Марселу, якій вдалося залишити її імпровізовану темницю. Між недавніми закоханими відбувається бурхливе пояснення, котре супроводжує повний розрив — зайве говорити, що його ініціатором стає Теодоро. За це уражена Марсела починає залицятися до Фабьо, всіляко ганьблячи  Теодоро.

Тим часом граф Федеріко, далекий родич Діани, домагається її прихильності з наполегливістю неменшою, ніж маркіз Рікардо. Зустрівшись у вході до храму, куди ввійшла Діана, обидва закохані вирішують навпростець запитати прекрасну графиню, когось з них двох вона воліє бачити своїм чоловіком. Проте графиня спритно йде від відповіді, знову залишаючи своїх шанувальників в невизначеності. Втім, вона звертається до Теодоро по пораду, комусь з двох їй треба віддати перевагу. Насправді це, звісно, лише викрут, з допомогою якого  Діана, не пов'язуючи себе конкретними словами й обіцянками, хоче вкотре дати зрозуміти молодій людині, як палко він нею любимий. Роздратована шанобливістю свого секретаря, не наважуючогося бути із нею повністю відвертим і боязливим відкрити їй свої почуття, Діана наказує оголосити, що виходить заміж за маркіза Рікардо. Теодоро, почувши звідси, відразу робить спробу помиритися з Марселою. Але образа дівчини  була завеликою, і Марсела неспроможна вибачити колишнього коханого, хоча продовжує кохати його. Втручання Трістана, слуги і повіреного Теодоро, допомагає подолати цю перепону — молодики миряться. Цьому чимало сприяє те з який поривністю відкидає Теодоро всі ревниві обвинувачення Марсели як і нешанобливо відгукується він про графиню Діану, яка, ніким не помічена, безмовно присутня при цій сцені. Обурена віроломством Теодоро, графиня, вийшовши із  свого укриття, диктує секретарю лист, зміст якого цілком прозорий: це різкий закид простій людині, заслужившому любов знатної дами та котрий  не зумів її оцінити. Це недвозначне послання знову дає Теодоро привід відмовитися від любові Марсели: він з ходу вигадує, « що графиня вирішила видати свою камеристку за Фабьо. І хоча образі Марсели немає меж, тямуща дівчина розуміє, що події — слідство змін у настроях графині, що й сама не вирішується насолодитися любов'ю Теодоро, оскільки він простий, а вона знатна дама, не хоче поступитися його Марселі. Тим часом з'являється маркіз Рікардо, щасливий тим, невдовзі зможе назвати Діану своєю дружиною, проте графиня відразу відштовхує захоплення палкого нареченого, пояснюючи, що сталося непорозуміння: слуги просто не так витлумачили її тепле слово на адресу маркіза. І знову, вкотре, між Діаною і її секретарем відбувається повне недомовок пояснення, під час якого графиня різко вказує своєму секретарю на віддаляючу їх прірву. Тоді Теодоро каже, що обожнює Марселу, внаслідок чого тут же отримує по зубам.

Випадковим свідком цієї сцени стає граф Федеріко, який під люттю Діани вгадує зовсім інше почуття. Граф довіряє своє відкриття маркізу Рікардо, і вони задумують знайти найманого вбивцю, щоб позбутися Теодоро. Вибір їх падає на Трістана, слугу Теодоро, який за велику винагороду обіцяє позбавити графа і маркіза від щасливого суперника. Дізнавшись про цей задум, Теодоро вирішує виїхати до Іспанію, аби врятувати своє життя й вдалині вилікуватися від любові до Діани. Графиня схвалює це рішення, проклинаючи зі сльозами станові предрассудки,.котрі заважають їй з'єднати життя з "любимим чоловіком".

Вихід з цього становища знаходить Трістан. Дізнавшись, що в одного зі знатних людей міста, графа Людовіко, двадцять років тому  пропав син під назвою Теодоро — він прийшов на Мальту, але у полоні маврів, — спритний слуга вирішує видати свого хазяїна за зниклого сина графа Людовіко. Перевдягнувшись греком, він проникає у вигляді купця до будинку графа — щастю престарілого Людовіко немає меж. Він тут же прямє до будинку графині Діани, щоб обійняти Теодоро, у якому без будь-яких коливань відразу впізнає свого сина; Діана ж щаслива всім оголосити про свою любов. І хоча Теодоро чесно зізнається графині, що своїм несподіваним підвищенням він завдячує спритності Трістана, Діана відмовляється скористатися шляхетністю Теодоро і тверда у своєму намірі стати його дружиною. Щастю графа Людовіко немає меж: не лише знайшов сина, але знайшов і дочку. Марсела отримує хороший посаг, її видають за Фабьо. Не залишається забутим і Трістан: Діана обіцяє йому своє заступництво, коли він збереже таємницю підвищення Теодоро, сама вона більше ніколи не буде собакою на сіні.