Значним внеском в іспанську літературу була драматургія Сервантеса. Не все з неї збереглося. До нашого часу дійшли віршові драми «Алжірські звичаї» і «Зруйнування Нумансії», збірка п'єс «Вісім комедій і вісім інтермедій нових, які ніколи не виставлялися», опублікована в 1615 p., та ще кілька п'єс, надрукованих без імені автора. Сам письменник у передмові до збірки вказував, що він створив «двадцять чи тридцять комедій».

Драми написані відразу після повернення Сервантеса з Алжіра і відбивають його враження й переживання, пов'язані з перебуванням у неволі. Особливо визначним твором є «Зруйнування Нумансії» - героїчна трагедія, написана на основі історичного факту-облоги старовинного іспанського міста Нумансії римськими військами Сціпіона Молодшого. В старовинних хроніках, працях латинських істориків, в іспанських романсах, які уважно перечитав Сервантес, розповідалося, що облога тривала багато років, а коли Сціпіон нарешті увійшов у місто, то знайшов його спустошеним і мертвим. Нумансійці все знищили, всі, як один, заподіяли собі смерть, щоб не стати бранцями Сціпіона. Найбільше уяву Сервантеса, який з власного досвіду знав неволю і непоборність протесту проти неї, вразило самознищення маси людей з ненависті до рабства. Це й визначило ідейно-художню інтерпретацію драматургом історичного факту в плані звеличення патріотизму, свободи й героїзму боротьби за неї.

Зміст трагедії в основному становить картина  загибелі героїчного народу. Ціла серія окремих сцен передає неймовірні страждання нумансійців від голоду і хвороб, цілковиту безвихідність їхнього становища і водночас дивовижну внутрішню незламність і пристрасну ненависть до рабства. Такі картини і створюють образ народу, який є головним героєм трагедії. Сервантес вводить численні персонажі, кожний з них є визначеною особистістю, але всі вони настільки відчувають себе невіддільними від мас і пройняті спільною волею - не скоритися завойовнику, що сприймаються як єдиний образ.

Загибель народу показана в трагедії як прояв його сили, любові до свободи та непохитної відданості батьківщині. Проголошенням слави героїчному народу і закінчується трагедія. Коли Сціпіон вступив у місто після загибелі нумансійців, він застав там єдину живу людину - підлітка Віріата, який стояв на високій вежі. Римський полководець надіється мати хоча б одного бранця. Він обіцяє Віріату багатство і свободу, якщо юнак добровільно здасться. Але Віріат, проголосивши вірність рідному місту і рішенню нумансійців померти вільними і залишити завойовнику один тільки попіл, кидається з вежі. Сціпіон не може не визнати величі такої загибелі. «Твій вчинок укриває тебе славою і розвіює на порох мої перемоги»,- говорить він.

Завершує трагедію виступ алегоричного персонажа - Слави, яка виголошує хвалу нумансійцям і тим, для кого служитиме прикладом їхній героїзм і патріотизм.

Крім Слави, в трагедії виступають ще й інші алегоричні персонажі: прекрасна Іспанія, дух річки Дуеро, Війна, Хвороба, Голод. Драматург вводить їх для підсилення узагальнень та ідейного звучання трагедії, чіткішого вираження проголошуваних у ній ідей. Хоч це і внесло умовність і надмірну риторичність в трагедію, вона загалом вражає величністю задуму і патетичною силою.

Зі «Зруйнуванням Нумансії» в іспанську драматургію увійшов новий жанр - національно-героїчна трагедія.